ШЛЯХЕТНИЙ ЕЛЕМЕНТ 

на чию честь названо рутеній?

    Перший день весни вважається днем відкриття періодичного закону Менделєєва, сформульованого вченим у 1869 році при зіставленні властивостей відомих на той час хімічних елементів і величин їх атомних мас.

     Відомо, що багато хімічних елементів отримали свої назви на честь видатних вчених, міфологічних персонажів, міст і країн. Так, наприклад, на честь Франції названо одразу два елементи - галій і францій, на честь Польщі - полоній, на честь Америки - америцій, Європи – європій тощо.

      В Росії набула поширення думка, нібито хімічний елемент рутеній (Ruthenium), відкритий у 1844 році хіміком Карлом Клаусом, названий так на честь Росії. Однак це не більше, ніж кремлівський міф.

ДЕНЬ СВЯТОГО КАСЯНА 

звідки взялися високосні роки?

Існує стародавній забобон, нібито високосні роки неодмінно нещасливі. Але це не відповідає дійсності. Пов'язаний він з тим, що люди, народжені 29 лютого, відзначають свій день народження лише один раз у чотири роки. На цей день випадає і православне свято на честь Святого Касяна, римського ченця, який жив у IV-V століттях. За повір'ями, що існували з давніх пір, цей святий ніяк не може пробачити того, що люди відзначають його пам'ять так рідко, і тому насилає на них усякі напасті. В народі так і казали: «Касян немилостивий і заздрісний, на траву гляне - трава в'яне, на худобу - худоба дохне, на людину - людина сохне».

Давно вже минули ті часи, коли подібні марновірні уявлення панували над умами людей. Мало хто пам'ятає сьогодні і про Касяна. А от прикмета, що народилася багато років тому, продовжує жити. Багато хто і досі вважає, що високосні роки - нещасливі. Однак для таких тверджень немає жодних підстав. Установлено, що у високосні роки не збільшується ні кількість стихійних лих, ні епідемічних чи інших захворювань. Як і всі інші, вони, природно, приносять і негоди. Але долі людей аж ніяк не пов'язані зі Святим Касяном.

ДВІ ГАЛЬШКИ – ДВІ АКАДЕМІЇ 

коли в Україні святкувати День студента?

Чи то не диво, що фундаторками двох найстаріших вищих навчальних закладів в Україні були жінки. Та ще дивовижніше, що обох їх звали Гальшками. У 1576 році княжна Гальшка Острозька започаткувала найпершу нашу академію – Острозьку, а 1615 року Гальшка Гулевичівна стала фундаторкою Київської братської школи, що згодом перетворилась на славетну Києво-Могилянську академію.

До речі, Гальшка – це зовсім не Галина, і не Ганна, а Ельжбета, тобто Єлизавета.

Сьогодні в Україні День студента відзначають або за старою звичкою 25 січня, у день святої Тетяни, коли було засновано Московський університет, або 17 листопада, у Міжнародний день студента.

Та чи не доречніше було б святкувати день українського студента у день ангела обох славетних українок. День святої Єлизавети (матері Іоанна Предтечі) у православній церкві припадає на 18 вересня.

Як на мене, так кращого святкового дня для українських спудеїв годі й вигадувати. 

ЯК ЗЛИЙ ДІД МОРОЗ СТАВ ДОБРИМ САНТА КЛАУСОМ

  Всім нам з дитинства знайомий і любимий казковий новорічний Дід Мороз. Однак не всі знають, що для наших предків-слов’ян Дід Мороз був зовсім не добродушним, веселим старим, який приносить радість і веселощі, а непоказним шкідливим дідуганом, який трясучи довгою сивою бородою, бігав по полях і стукотом викликав тріскучі морози. Від його удару по куту хати розколювалася колода! Згодом у тих же східних слов'ян він перетворився на богатиря-коваля, який сковує воду “залізними морозами”. Існував навіть слов'янський ритуал “умиротворення” Діда Мороза. Напередодні Різдва старший у родині повинен був виглянути у вікно або за поріг і запропонувати: “Морозе, Морозе! Приходь, кисіль їсти! Морозе, Морозе! Не їж наш овес!”.

Трансформування образу Діда Мороза, перетворення його на добродушного улюбленця дітвори, який приносить подарунки, відбулося під впливом західних різдвяних звичаїв, згідно яких Дід Мороз (Санта Клаус, Сінтер Клаас, Пер Ноель) саме такий, добросердий, який радує сюрпризами.

ЯКІ КВІТИ І СКІЛЬКИ ДАРУВАТИ? 

Поширена думка про те, що жовті квіти нібито передвіщають розлуку, є помилковою. Насправді, як стверджують флористи, жовтий колір - це символ щастя, життєрадісності, сімейного затишку і благополуччя. Тому не варто боятися жовтих квітів. Взагалі, за рідкісним винятком, можна дарувати квіти будь-якого кольору. Хоча в деяких країнах білі гортензії і хризантеми, наприклад, символізують скорботу, а яскраво-червоні троянди прийнято дарувати тільки близьким людям - матері, дружині, сестрі, нареченій, тому що вважається, що червоний колір свідчить про любов.

Що стосується кількості квітів, то згідно української, російської, і, наприклад, вірменської традиції парну кількість квітів приносять на похорон чи на могилу померлого, а живій людині слід дарувати квіти тільки в непарній кількості. Однак так прийнято не всюди. Майже в усій Європі, США і деяких країнах Сходу все як раз навпаки - дарують парну кількість квітів, тому що це приносить щастя.

ОБІД ПО-КОРОЛІВСЬКИ

Обіденний стіл у палаці Собеського
       у Золочеві, за яким подавали борщ

Навряд чи хто не знає, що таке український борщ. Ця страва з'явилася в Україні дуже давно. Однак невірно начебто борщ - винятково українське блюдо. Він прийшов до нас від західних і південно-західних сусідів і прижився в Україні, а також на Дону та Кубані, став улюбленим національним блюдом українців. А от у наших північних сусідів борщ не зумів витиснути місцеве блюдо - щі. 

Слово "борщ" походить від назви рослини борщівника, їстівне листя якого використовувалось в їжу. Значення "суп з буряка" з’явилось пізніше внаслідок переносу назви юшки, яку раніше варили з борщівника, на нову страву.
     Невірно й те, начебто борщ був простою селянською їжею. Борщ не тільки слугував їжею для знаті, але й був предметом кухарського мистецтва. Складанням борщів займалися на кухнях багатьох знатних вельмож. Так відомі, наприклад, борщ Яна Собеського - короля Польщі (1674-1696 рр.) і борщ Івана Скоропадського - українського гетьмана (1708-1722 рр.). І хоча зазначені можновладці навряд чи докладали власних зусиль до створення цих борщових страв, вони увійшли в історію поміж іншим і завдяки тому, що вживали їх з особливим задоволенням та витонченістю.